Майстер деталей: аксесуари в роботах Олександра Мурашка

---

Дар'я Добріян: Щодо прикрас, варто зазначити, що Мурашко був передусім портретистом. Він залишив нам цілу галерею образів своїх сучасників, за якими можна відстежити коло його спілкування.

Ми мусимо усвідомлювати, що це певний зріз суспільства — люди далеко не прості. Переважно це портрети родини: багато родичів самого художника, а у пізніший період (після 1909 року) — і родичів його дружини. Серед його героїв — адвокати, нотаріуси, дворянство, аристократичні кола. Замовниками також здебільшого виступали представники інтелігенції, наприклад, відомий київський архітектор Георгій Шлейфер.

Дар'я Добріян: Якщо ми поглянемо на портрети роботи Мурашка, то побачимо, що саме в деталях він розкривається як майстер. У чоловічих портретах — це можуть бути запонки, годинники. Але, звісно, на жіночих портретах цього більше. Навіть у лаконічних зображеннях — якщо це один-два мазки чи штрихи в графічних творах — прикраси все одно дуже добре читаються і, як правило, притягують увагу глядача.

Наприклад, у портреті Павла Захаровича Андреєва добре видно годинник, який вирізняється на тлі майже монохромного чорного костюма. У парному портреті Андреєва з його дружиною, Любов’ю Олександрівною Андреєвою (також оперною співачкою, як і її чоловік), ми бачимо деталі — чи то віяло, чи то ридикюль, який звисає; важко точно розпізнати. 

Але тут є і капелюх. Капелюхи й капелюшки дуже часто зустрічаються на портретах Мурашка. Вони дуже різні. Це надзвичайно важливий атрибут жіночого образу того часу.

У «Спогадах Маргарити Мурашко» (1919), описуючи загибель Олександра, вона мимохідь згадує: «Я забігла в кімнату і капелюха не зняла». По-перше, це вражає на тлі трагічних подій. По-друге, вона акцентує на тому, що не зняла капелюх у приміщенні. 

Тобто капелюх — це справді важлива річ, важливий маркер епохи.

Говорячи про аксесуари, варто згадати й вироби із золота. Зверніть увагу на перстень Маргарити на її першому портреті після одруження: скільки уваги художник приділив цьому акценту!

Або, наприклад, на портреті Герінг — дружини німецького консула — ми бачимо браслети. 

Дар'я Добріян: Мабуть, улюбленим елементом Мурашка були перли. Сьогодні вони можуть здаватися дуже скромними, але ми розуміємо, що це натуральні перли. У нас на виставці в Київській картинній галереї є два портрети з різницею у чотири роки — це різні жінки, але на обох ми бачимо тонкі перлові намиста. 

Для Мурашка це був важливий мотив, який він багаторазово використовував.

Доволі показовим у цьому сенсі є портрет Берти Єнні. Намисто на ньому переписували тричі: спочатку воно було розпущене, потім художник «зав'язав» вузол і опустив його нижче, а згодом перемалював і підняв вище. Це добре видно в інфрачервоному світлі. 

Ми буквально бачимо, як він працював із цією деталлю.

Горностаєвий палантин дуже вдало доповнює образ поважної пані, і саме зображення виглядає відповідно статусним. 

Варто знову наголосити, що Мурашко писав відомих, заможних людей — можливо, не найбагатших у своїй країні, але це були промисловці, підприємці, землевласники.

Дар'я Добріян: Водночас у Мурашка трапляються і зображення селян. Це дуже цікаво, адже рустикальна культура не використовувала прикрас у звичному розумінні, але мала свої нюанси — наприклад, барвисті шалі, які ми бачимо в образах квіткарок. 

Зверніть увагу: квіткарки зображені в літній період, але шалі присутні. 

Вони виконують не лише функцію елемента одягу, а й важливу композиційну роль.

У портреті «Віра Дитятина біля рояля» (1916) ми бачимо шаль, яка навіть на ескізах чи натюрмортних деталях лежить на кріслі. Якщо її прибрати, композиція одразу втратить цілісність. Шалі у Мурашка трапляються досить часто — і як елемент селянської культури, і як складова вбрання, і як живописний засіб.

Картини, де Мурашко пише селян є важливою частиною його творчості.

Дар'я Добріян: Ще один важливий нюанс стосується самого Мурашка. Описуючи останній період його життя, ми часто згадуємо його як галантного, елегантного, вишукано вдягненого чоловіка. На фотографіях часів Української академії мистецтва він справді має добротний костюм та якісне взуття. Проте варто пам’ятати, що походив він із небагатої родини, а перші сімнадцять років його життя були надзвичайно складними.

Цікаво розглядати його особисті світлини. Наприклад, фото, де він у східній шапочці: він мусив її носити, бо підхопив лишай, лікуючи власного собаку. Або фото, де в нього годинник на ланцюжку, але сам ланцюжок чи то зламаний, чи то втрачений (достеменно ми не знаємо), тож годинник прикріплений шпилькою. Уявіть собі: аксесуар, підколотий шпилькою. Це дуже жива та зворушлива деталь. На цьому фото 1908 року він ще міг собі таке дозволити.

Вже наприкінці життя Мурашко мав статки і вдягався значно краще. 

Проте є й трагічний момент. У протоколі допиту Маргарити Мурашко після вбивства художника зазначено, що грабіжники зняли з нього дві прикраси: каблучку з гравіруванням «Маргарита, 19 квітня 1909 рік» (ім’я дружини та дата їхнього шлюбу) та перстень із хризопразом. Сьогодні цей камінь не вважається коштовним, але це важлива деталь, що дає уявлення про його смак. Також він мав золотий годинник, який встиг віддати дружині перед тим, як умовний «патруль» повів його на смерть. Отже, годинник, персні — усе це було частиною його образу. Він завжди був добре вдягнений: у протоколі навіть зазначено, що з нього зняли жилет і жакет. Попри літо, він був у жилеті й жакеті.

Фото і ідея: Юлія Броско. 

Редакція тексту: Яніна Провотар. 

Висловлюємо вдячність Дар’ї Добріян за наданий професійний огляд і її послідовну та плідну роботу з дослідження і популяризації національної мистецької спадщини.